РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Автор: О.П. Острійчук

РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Актуальність теми дослідження полягає у необхідності удосконалення адміністративно-територіального устрою, шляхом проведення реформи. Нажаль складна політична ситуація України в даний момент гальмує реформування адміністративно-територіального устрою. Від територіального устрою залежить розташування соціальних, культурних і економічних об’єктів, рівень об’єднання громадян, а що саме головне – розміщення органів державної влади. Треба зазначити той факт, що Україна дещо запізнилась з проведенням цієї реформи. Але для ефективного проведення реформи необхідно розробити поступовий план проведення, який би міг передбачити всі труднощі, що можуть постати на шляху здійснення реформи. Для того, щоб реформа адміністративно-територіального устрою України призвела до позитивних змін, треба залучати до проведення авторитетних політичних діячів держави і висококваліфікованих юристів України. Адже адміністративно-територіальна реформа покликана на подолання кризового становища устрою України.
Проблемою є те, що сучасний устрій України є трирівневим: 1)Автономна Республіка Крим, область, 2)район, 3)населений пункт (сільрада). Станом на 2007р. система адміністративно-територіального устрою включала: АР Крим, 24 області, 490 районів, 457 міст, 885 селищ міського типу, 10281 сільську раду, 28562 сільських населених пунктів. Відповідно до цих цифрових виразів стає зрозумілим те, що суттєвим недоліком сучасного адміністративно-територіального устрою є його надмірна подрібненість. Такий стан суперечить європейським нормам, згідно яких територіальні адміністративні утворення повинні мати достатній фінансово-економічний, інституційний та кадровий потенціал для забезпечення в межах визначених повноважень високого рівня суспільних послуг населенню та розвитку відповідних територій.
Ініціатором адміністративно-територіальної реформи є Р. Безсмертний. Серед науковців, які активно беруть участь над здійсненням і дослідженням адміністративно-територіальної реформи слід виділити наступних: В. Селіванов, В. Цвєтков, В. Авер’янов, В. Колпаков, В. Бакуменко, Ю. Карпінський, І. Голосніченко, М. Стахурський, І. Коліушко, В. Бондаренко, А. Васильєв, О. Крупчан, В. Малиновський, Н. Нижчик та інші.
Курс України на побудову правової, соціальної держави поставив вимогу повного реформування всіх сфер суспільно-державного життя. Однією з таких реформ є реформа адміністративно-територіального устрою. Основою проведення адміністративно-територіальної реформи є Указ Президента України від 7 липня 1997 р. «Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи». Цим указом була створена комісія, яка повинна була розробити концепцію адміністративно-територіальної реформи. Указом Президента України від 22 липня 1998 р. «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» в основу здійснення реформування системи державного управління було покладено вироблену Комісією Концепцію адміністративної реформи. Таким чином виникли всі необхідні перспективи для проведення реформи.
Проведення адміністративно-територіальної реформи планувалось провести в 3 етапи. На першому етапі планувалось провести укрупнення громад. Здійснити цей етап планувалось за 2 роки. При цьому час на подолання шляху від селища, в якому мешкає особа, до громади, де надаються необхідні послуги не може перевищувати 30 хвилин. Під час другого етапу реформи планувалось оптимізувати територіальний устрій областей. Відповідно до законопроекту „Про територіальний устрій України”, в районі повинно проживати не менше ніж 70 тисяч людей. Часовий проміжок між найвіддаленішою громадою і адміністративним центром не повинен перевищувати 90 хвилин. Під час проведення цього етапу реформи передбачалось скасувати районні адміністрації, а їх повноваження передавались районним виконавчим комітетам. Міста в яких мешкає населення понад 70 тисяч отримають статус міст-районів і отримають повноваження району та громади, а міста в яких населення буде більше ніж 750 тисяч отримають статус міст-регіонів та будуть мати повноваження громади, району та регіону. На третьому етапі здійснення реформи, основною метою є оптимізація кордонів районів та областей для того, щоб жителі найвіддаленіших куточків області змогли отримати необхідні послуги в обласному центрі за часовий проміжок не більше ніж 3 години. Тривалість цього етапу передбачалась приблизно 2 роки. Закінчення першого етапу планувалося завершити в 2004 р., але як бачимо, фактично всі передбачені концепцією адміністративно-територіальної реформи плани здійснити не вдалось.
Якщо накласти сучасні події та сучасний рівень адміністративно – територіальної реформи, на якому в даний момент знаходиться України, то чітко простежується противага двох сторін: з однієї сторони ініціатори та розробники реформи, а інші діячі які вбачають консервативні підходи щодо визначеності адміністративно – територіального устрою України. Тому з такої ситуації можна зробити висновок про те, що поки не буде узгодженості реформування в Україні, докорінних позитивних змін Україна не побачить. І лише узгодженість може подолати кризові явища, які гальмують проведення необхідної для України адміністративно – територіальної реформи.
Підбиваючи підсумки, слід зауважити на тому, що Україна зараз знаходиться на межі докорінних змін, які слід проводити помірковано. Проведення адміністративно-територіальної реформи має всі перспективи і основи. Але враховуючи складну соціально-політичну ситуацію а якій зараз опинилась Україна стає зрозумілим, що проведення адміністративно-територіальної реформи України переноситься на невизначений термін, що є негативним чинником для розвитку держави.